08-07-2022

Гуртківці Закарпатського центру туризму відсвяткували Івана Купала

Вихованці ЗЦТКЕСУМ не тільки активно займаються спортом і ходять в походи, а й з цікавістю беруть участь у етнографічних і краєзнавчих експедиціях. Одна з таких одноденних експедицій відбулася 7 липня. У ній взяли участь вихованці гуртків «Юні туристи-краєзнавці» (керівник Олександр Самсонов), «Спортивне орієнтування (керівник Юлія Більце), «Екологічне краєзнавство» (керівник Ольга Кононенко). Діти мали можливість поринути у традиції святкування Івана Купала: власноруч зробити Марену й Купала, плести вінки й ворожити на судженого, перестрибувати через багаття (більшість учасників робила це вперше).

Саме в ніч із 6 на 7 липня східні слов'яни відзначають Івана Купала – найдавніше та найколоритніше свято, яким закінчується літній сонячний цикл календарних дохристиянських свят. Із часом Івана Купала трансформувалося в церковне свято Різдва Предтечі і Хрестителя Господня Івана, яке тісно переплелося з дохристиянськими віруваннями українців. Інші назви: Іванів день, Купала, Колосок, Ярило, Сонцекрес, Купайло, Іван-травник.

 Історія свята бере початок у давні, дохристиянські, язичницькі часи. Воно символізує зв’язок людини з природою і перехід до літнього циклу. Традиції та прикмети святкування Івана Купала досі зберігаються і вшановуються в Україні.

Якщо до цього часу сонце було в фазі весняного бога Ярила, то після свята переходило в фазу Купала. Позаяк наші пращури дохристиянських часів велику роль відводили богам, зокрема Сонцю, свято Івана Купала також було пов’язане з цим небесним світилом. Цей день  вважається  містичним: він присвячений єднанню природних протилежностей: вогню та води, життя і смерті, чоловічого й жіночого початків.

Святкування Івана Купала розпочинається в заздалегідь домовлених місцях, переважно біля річок. Дівчата плетуть вінки з польових квітів і перед заходом сонця збираються на вигонах біля водойм. Головні персонажі святкувань – Купало та Марена, які уособлюють чоловіче (сонячне) і жіноче (водяне) божества. З висушеної трави робили ляльку Мари чи Марени, яка приносила в будинок голод, біди і нещастя. Навколо опудала танцювали, а потім зачіпали, щоб воно впало. Після цього ляльку оплакували, відносили на похоронне багаття та спалювали. Замість опудала робили ритуальне дерево з гілок берізки, клена, верби, яблуні.

Це деревце прикрашали стрічками й квітами. Називали його Купалом або Купайлом. Всю ніч навколо нього водили хороводи і співали веселі пісні. Потім топили у водоймі.

Вважається, що купальське багаття очищує. Якщо в цю ніч перестрибнути через вогнище, то душа очиститься й людина стане здоровішою, позбудеться всіх негараздів, негативу і хвороб.

Вінок був одним із головних атрибутів свята. Дівчата плетуть віночки, а потім їх пускають по воді, гадаючи, що кожну чекає цього року. Якщо віночок потонув, дівчина у цьому році кохання не знайде. Якщо він відплив, але зупинився, то кохання буде, але не так скоро. Якщо ж віночок відплив і поплив за течією, то цього року дівчина знайде своє кохання.

Вважається, що в ніч на Купала всі трави наділені магічними, цілющими властивостями, тому їх активно збирають. Існує повір'я, що зібрані в ніч на Івана Купала чи вранці з «іванівською» росою лікарські рослини мають особливу, надзвичайну силу.

Експедиція проходила в с. Чинадієво, на березі мальовничої р. Латориці, яка є однією з найбільших водних артерій Закрпатської області й належить до басейну р. Тиса. А понад нею височіє замок Сент-Міклош, перлина замкової архітектури краю. З ним пов’язана одна з найромантичніших історій середньовіччя – історія великого кохання Ілони Зріні. Жінки, яка сама захищала цитадель Паланок, жінки, якій писав листи сам Папа Римський. Про все це і багато інших цікавих фактів вихованці Центру туризму довідалися під час екскурсії замком.

ЗЦТКЕСУМ висловлює щиру подяку Йосифу Бартошу, власнику та ідейному натхненнику замку. Саме цій людині ми завдячуємо, власне, існуванням замку Сент-Міклош. А діти вже давно прозвали пана Йосифа Лордом замку.

Перегляд матеріалів в Facebook